Нелегко зібрати гідну колекцію монет, але ще важче – нагородну, особливо якщо йдеться про відзнаки таких уже неіснуючих держав, як Російська імперія. Не дивно, що їхня поява на престижних аукціонах стає справжньою подією у певних колах. Яким, наприклад, і став «Сотбіс» 2008 року, на якому одразу 2 екземпляри російського ордена Андрія Первозванного були реалізовані за рекордними для нагород сумами: зірка, якій понад дві сотні років, – за 2 млн 729 тис. 250 фунтів, а весь орденський комплект, виготовлений на початку ХХ століття, – за понад 1 млн фунтів. Така висока ціна цих нагород сформувалася не тільки через давність ордена та його статусність, а й через рідкість: за даними різних джерел, його кавалерами за два століття стало всього від 900 до 1 100 осіб. І хоча імператорський орден Андрія Первозванного існує досі як династична нагорода будинку Романових, починаючи з 1917 року до теперішнього часу, було зроблено лише 28 нагород.
Перший у всіх сенсах (і за хронологією, і за статусом) російський орден було засновано наприкінці XVII століття після повернення Петра І з Європи. Приводом для цього стала, серед іншого, невідповідність тодішніх церемоніалів російського двору європейським. Відомо, що під час поїздки Петру хотіли вручити найвищі ордена Бранденбурга та Англії, проте він був змушений відмовитися від нагород через те, що не мав можливості, як це належало, відповісти своїм дарувальникам рівним орденом. Неважко уявити собі, наскільки образливим був такий стан справ для юного самолюбного царя, і наслідки не змусили на себе довго чекати.
Спочатку передбачалося, що у списку кавалерів ордену буде трохи більше 24 імен – 12 росіян, 12 іноземців, включаючи Петра Першого. Однак ще за його життя кількість нагороджених досягла 38, і тому було вирішено не обмежувати число. У результаті ця цифра вже за Павла Першого перевалила за дві сотні. Аж до його правління в ордену немає свого статуту – проект 1720 р., розроблений Петром, і 1744 року (авторства Єлизавети) не були прийняті. Одночасно російським дипломатам доводилося мало не на пальцях пояснювати іноземцям, за що вручається нагорода. Наприклад, відомо, що ці пояснення давав перший кавалер ордена, російський посланець Ф. Головін секретареві посольства Австрії І. Корбу, який і залишив свідоцтво про існування Петрівського проекту статуту (сам документ, на жаль, не дійшов до наших днів) та про нагородження Головіна . Лише 1797 року статут ордена було прийнято.
Повний його комплект, який можна побачити на представленому нижче фото, складався з:
У 1797 році почалося офіційне прикраса ордену діамантами (до того воно здійснювалося за бажанням кавалера, причому допускалися будь-які дорогоцінні камені), а з 1856 в оформлення між верхньою короною і двоголовим орлом додалася синя емалева стрічка. Оскільки він вручався і за бойові, і за громадянські заслуги, з 1855 до нагороди, що давалася за військові подвиги, стали приєднувати схрещені мечі, які розташовувалися у верхній половині хреста під короною і проходили через середину зірки.
Колекціонерам-фалеристам та дослідникам російської дореволюційної нагородної системи знайомо кілька різновидів ордену, що різняться між собою:
За деякими моментами в оформленні окремих зображень, що стосувалися форми орлиних крил і розіп'ятого апостола – він міг бути мальований по емалі або бути рельєфним, відштампованим із золота. Жодних символічних значень ці зміни не несли, а лише відображали переваги та смаки російських імператорів.
До 1842 року орденська ланцюг вручалася вкрай рідко і лише російським кавалерам нагороди, тоді як сама вона могла вручатися як російським підданим, а й високопоставленим іноземцям, зокрема, членам правлячих європейських династій. Тут слід зазначити один цікавий нюанс: орден св. апостола Андрія Первозванного у відсутності ступенів, але комплект з ланцюгом вважався престижніше, ніж її. При нагородженні кавалер повинен був внести до Капітулу орденів досить високу плату (розмір її кілька разів змінювався), частина якої йшла на благодійність та військові пенсії. Це поширювалося як цей орден, а й інші високі російські нагороди. Крім того, з 1797 року на нагороджених покладалися обов'язки піклування над виховними установами та будинками піклування.
У 1917 році із загибеллю імперії було скасовано і всю її нагородну систему. Разом із нею став історією і вищий орден Андрія Первозванного. Здавалося, назавжди, тим більше, що деякі його екземпляри, особливо прикрашені діамантами, були продані Радянською владою у 20-х роках під час пошуку коштів для форсованої індустріалізації. Але в 1998 році орден відновили в існував до революції статус і оформлення, властивому йому з 1856 року. Різниця між дореволюційним та пострадянським варіантами ордену – у продиктованому сучасністю характері зображення деяких елементів. Як і до революції, існує різновид ордена з мечами, його вручають лише за бойові заслуги, і аналог, яким нагороджують за виняткові досягнення у мирний час. Підставою для нагородження, як і раніше, є заслуги номінанта перед державою, які сприяють загальному процвітанню, величі та славі в будь-яких аспектах людської діяльності.
Існує і однойменний церковний орден. Він був заснований ще 1988 року на честь 1000-річчя хрещення Русі. Його можна вважати справжнім провісником повернення високої державної нагороди імперії. Вручається предстоятелям помісних православних церков за заслуги у зміцненні християнства. Подібно до світської нагороди, в поняття церковного ордену входять знак, алмазна зірка, стрічка і грамота. Зовнішній вигляд його такий:
Кріпиться знак на зелену стрічку муарів шириною 10,1 см.
Вигляд зірки ордену такий:
Для виготовлення знака та зірки використовується срібло.
Усі ми знаємо, що минуле безповоротне. Однак іноді воно може повернутися у вигляді нумізматичних, фалеристичних та інших колекцій або ж у вигляді будь-якого матеріального свідоцтва, яке отримало в цьому друге життя. Щось подібне сталося і з орденом святого апостола Андрія Первозванного. Звичайно, його відновлення насамперед є символом того, що Росія сьогодні вважає себе прямою спадкоємицею дореволюційної країни, але в той же час це показник ставлення до свого минулого, що тривалий час третюється і спотворюється, спроба його переосмислення. Наскільки вона вдала – це питання інше, проте не підлягає сумніву таке: хоч би яку роль грав орден Андрія Первозванного в сьогоднішній Росії, у будь-якій фалеристичній колекції він займатиме найпочесніше місце. Таке ж місце він по праву посідає і в очах співробітників компанії «Монітекс» – вони завжди готові придбати будь-який екземпляр цього ордену за ту ціну, якою він по-справжньому гідний.