У кожної жінки є своя улюблена прикраса і часто це саме сережки. У них є щось чарівне та містичне. Можливо, це є результатом багатовікової історії. Адже в ній є багато нерозкритих моментів, в яких таїться чарівна сила сережок.

Історія прикрас для мочок вух бере свій початок ще в давнину (3 тис. років до н.е.). З того часу сережки регулярно видозмінювалися і вдосконалювалися, підштовхуючи людей грабувати і вбивати, щоб оволодіти ними. У давнину за формою і розміром прикрас можна було зрозуміти, який у людини статус, багата вона чи бідна, а також яку сповідує релігію. Наприклад, на Русі незаміжні дівчата носили витягнуті сережки непримітної форми практично без декору. Їх зберігали до кінця свого життя. А ось, виходячи заміж, жінка змінювала прикраси на більш статусні (з багатим декоруванням і складним малюнком).

Зануримося в давнину

Спочатку сережки вважалися чоловічими атрибутами, які воліли моряки та воїни. Причому носили їх лише в одному вусі. Надалі сережки почали користуватися неймовірною популярністю на території Середньої Азії та Закавказзя серед жіночого населення. Коли дівчинки народжувалися, їм буквально одразу ж одягали на вушка талісмани, які охороняли від пристріту та злих духів. В античному Причорномор'ї носили видозмінені сережки з бурштину у формі дисків. Виготовляли прикраси з дорогоцінних металів та прикрашали гравіюванням (найчастіше зображали різних тварин).

В інших «ранніх» Держави щодо сережок існували такі визначення:

у Стародавньому Римі ними позначали рабів;
у Стародавньому Єгипті сережка була символом високого статусу власника;
у Стародавній Греції людина, яка носила цей аксесуар, заробляла на життя проституцією.

Через час сережки стали обирати почесні модниці. Виготовлялися вироби з дорогоцінних металів та доповнювалися натуральним камінням. Згодом скрізь прикраси для мочок вух стали виключно жіночими і переважно показували високий статус своєї господині.

Відгук Середньовіччя

Середньовіччі наклали на прикраси для вушок досить суворий відбиток. На той час католицька церква досить гостро засуджувала всілякі ювелірні аксесуари, називаючи їх диявольською спокусою. Вважалося, що той, хто проколював вуха, чинив жахливий гріх. Служителі церкви не підтримували внесення будь-яких змін до людського тіла. Ієрархи наполягали, що це означає чинити опір Богові і тому, яким він нас створив. Від подібних прикрас не відмовлялися хіба що злодії, повії, пірати та цигани, зробивши ювелірні вироби надійною валютою та відмітним знаком.

Повернення до моди

Після настання епохи Відродження ситуація повністю змінилася. Сережки стали знову затребуваними, а носити їх могли всі незалежно від статі чи статусу. Звичайно, різниця полягала лише в дорожнечі виробів. Адже селянин не міг собі дозволити дорогу прикрасу.

Під час створення сережок почали застосовувати різні метали, слонову кістку, деревні матеріали та ін. На Русі люди, які носили прикраси з міді чи дерева, були простолюдинами. А ось дорогі метали в поєднанні з дорогоцінним та натуральним камінням могла собі дозволити тільки знати.

За часів правління Петра I сережки стали неактуальними, але причина криється не в гоніннях (як у Середньовіччі), а в новій моді. За масивними перуками прикраси просто не було видно. І лише за часів царювання Єлизавети ситуація змінилася. Перуки почали робити коротше, тому прикраси стали помітними, а тому й затребувані.

Підпишіться, щоб не пропустити оновлення