Якби той, хто вперше висловив відомий нині вираз: «Газета живе один день», бачив, яким попитом користуються в наші дні старі періодичні видання, він напевно задумався б над правильністю сказаного. Пресофілія — одне з хобі, що активно розвивається, і результати аукціонів у російському Будинку антикварної книги, як і розмаїття інтернет-сайтів з пропозиціями продажу або скачування старої періодики, — найкращий тому доказ. Інтерес викликають практично всі дореволюційні журнали та газети, а також радянські, особливо видані до 1930 року. Однак дивує навіть не він сам (з боку істориків та архівістів це цілком природно), а те, що такі видання мають попит у самих різних людей. Чим же вони такі привабливі?
Пресофілія - це не породження сьогодення. Інтерес до колекціонування старих газет виникав і раніше, причому задовго до революції. Наприклад, у А. С. Пушкіна існувала унікальна підшивка «Московських відомостей», що належала ще дідові його дружини М. Гончарової. Та й за радянських часів багато хто збирав найрізноманітніші періодичні видання, особливо віддаючи перевагу літературним або сатиричним журналам на кшталт «Крокодила» або «Перцю», що випускався в Україні.
Треба сказати, що вибір преси, що дореволюційної, що радянської, завжди був широким. Наприклад, сучасний каталог видань, що випускалися в Російській імперії з 1702 (дата заснування першої газети) по 1917 р., включає понад дві тисячі найменувань, з яких більше дев'ятисот припадало на один тільки Санкт-Петербург, а близько чотирьохсот сімдесяти - на Москву .
Зрозуміло, вони випускалися не одночасно, проте така кількість за два століття історії російської преси, враховуючи рівень тодішньої видавничої справи, справді здатна не тільки вразити, а й змусити задуматися.
Різноманітність періодики, що існувала тоді, вражає і донині, оскільки в каталозі можна знайти:
Одні існували не більше року або максимум кілька років, інші — довше, треті дожили до революції… Кожен видання мав свою спрямованість і своїх читачів, але без них неможливо уявити собі ні історію російської преси, ні культурний шар, рівень і інтереси тодішнього суспільства .
Звичайно, радянський період не був настільки врожайним на періодику, але газети та журнали 20-х років ХХ століття також тішили око певною тематичною різноманітністю, навіть незважаючи на свою ідеологічну спрямованість. Нерідко в них працювали як кореспонденти багато письменників, які пізніше були визнані класиками радянської літератури, і вже одне це робить пресу, що видавалася в ті роки, настільки ж цікавою сьогодні, як і тоді.
Чим же сьогодні, в епоху цифрових технологій та інтернету, можуть бути цікаві старі газети крім того, що в них друкували свої репортажі та фейлетони К. Паустовський, І. Ільф, Є. Петров та багато інших? Що змушує колекціонерів викуповувати їх за чималою вартістю, наче народжений булгаківською фантазією професор Преображенський ніколи не радив: «Боже вас збережи, не читайте до обіду радянських газет»?
Кожен, напевно, матиме свою відповідь, однак у глобальному сенсі пресофілія — це не лише відображення чи прояв якихось індивідуальних захоплень. Сьогоднішній інтерес до старих періодичних видань дуже органічно вписується у загальну тенденцію захоплення радянським та дореволюційним минулим. І цілком природно бажання якомога повніше відчути його дух, прочитати, як відбивались найбільш значущі події тих років, що взагалі хвилювало тоді людей, і наблизившись до них таким чином, краще їх зрозуміти.
Подібно до того, як голос поета в одній пісні назвали «дзеркалом світу», стару періодику можна назвати дзеркалом своєї епохи чи своєрідною машиною часу, а хто з нас часом не фантазував про неї? Крім того, ці газети та журнали нерідко викуповують нащадки тих, хто видавав або працював у них, і таким чином вони перетворюються на справжні сімейні реліквії, що передаються у спадок подібно до фамільних коштовностей, нагород, листів та інших пам'ятних речей.
Є ще один важливий нюанс у формуванні такого інтересу — рідкість тих чи інших видань. Далеко не всі вони дійшли до наших днів навіть в архівах, а за зберігання деяких при Радянському Союзі навіть можна було отримати кримінальний термін (насамперед це стосувалося газет, що випускалися німецькою владою на окупованій території СРСР під час війни), і кожен такий екземпляр воістину безцінний. Колекціонера не бентежить навіть наявність купюр у статтях та білих плям на газетних шпальтах, і купити за недорогою ціною якийсь номер забутого нині радянського чи дореволюційного видання, наприклад, популярного свого часу «Вісника знання» чи щомісячника «Старі роки» — це для нього справді великий успіх. Наш магазин, каталог якого постійно оновлюється, завжди готовий надати таку можливість будь-кому. Наш офіс знаходиться у Києві, зв'язатися з нами можна будь-яким зручним способом.
Статті, які можуть бути вам корисні: